Узбережжя та акваторія лиману на Херсонщині чекають на археологів
— Околиці, прибережжя і навіть прилегла до берегової смуги акваторія у межах сіл Станіслав, Широка Балка, Софіївка, Олександрівка на Херсонщині (згадаймо топоніми: Золотий Мис, Глибока Пристань, Скелька тощо), безкінечно цікаві з історичної точки зору. — вважає журналіст, член НСЖУ , краезнавець уродженець Станіславу Олександр Голобородько.
Пропонуємо цікаву розповідь про істричне коріння природно-заповідного фонду Херсонщини, що розмістила інформаційна агенція “Херсонці”
Ось, наприклад, городище античної доби з інтригуючою назвою Золотий Мис (Золотий Ріг). Пам’ятка археології національного значення, одна із потенційних туристичних «родзинок» нашого краю.
Кілька століть тут буяло життя! Є свідчення, що на останньому етапі свого існування фортеця, що містилась тут, грала роль форпосту на східній околиці сільськогосподарської округи Ольвії, захищала тутешніх посельців від набігів кочівників.
Не виключається також, що певний час варту ніс тут невеличкий гарнізон римських легіонерів…
Поглянемо на водний простір. Cтратегічно дуже вдале місце розташування городища: чудова точка для огляду Дніпровського лиману – від виходу із гирла Дніпра до Станіславського мису.
Уявляється, наприклад, що ти… у першому столітті нашої ери й стоїш усередині фортеці на високому схилі, обнесеної кам’яною стіною із чотирма квадратними вежами, ходиш брукованими подвір’ями, оточеними житловими та господарськими спорудами, виходиш за межі укріплення до селища, де живуть своїм життям древні землероби… Захисту городища слугував також природній рельєф – балки обабіч, а з півночі – глибокий і широкий рів.
Ці гарячі жовтаві схили, що вдивляються у Великий лиман, здавна притягують до себе дослідників минувшини: від першовідкривача Золотого Мису Олексія Уварова (середина ХІХ ст.) – до наступних пошуковців (Авксентій Чирков, Георгій Скадовський, Володимир Ястребов, Віктор Гошкевич, Ірина Фабриціус, Ізраїль Ратнер, Людмила Костюк, Сергій Буйських, Віталій Зубар, Марина Абікулова, Микола Оленковський, Віктор Пиворович …). Серед «трофеїв» – ольвійські та римські монети, уламки кераміки черняхівської культури; під час обвалів серед знахідок зустрічалися камені від домобудівництва, уламки античних амфор, старовинного посуду…
Час невблаганний: частину городища вже забрали води лиману. Але й хвороби нашого історичного безпам’ятства та нехлюйства додаються: унікальну пам’ятку було жорстоко травмовано при прокладанні шляху від «навігаційного центру», що міститься на мисі, до берега.
Подорожуючого може зацікавити «підошва» Золотого Мису – прибережні вапнякові утворення (див. на одному із попередніх фото). Дивно і незвично бачити на фоні прилиманських глинистих скель камінні пласти – це якась своєрідна «мітка» на прибережному обличчі.
А тут ще й дореволюційний херсонський краєзнавець, військовий топограф Авксентій Чирков додав інтриги: він відзначав, що з каменю, добутого у городищі, у селі Широкому зведено церковне огородження і передбачалось звести дзвіницю, а у містечку Станіслав (нині село Станіслав – О.Г.) збудовано церкву з дзвіницею…
Тобто уявляється, що нинішня «підошва» мису – це лише залишки великого вапнякового утворення, що пролягало у Дніпровський лиман, якщо з його каменю (або із залишків зруйнованих давніх споруд, що містилися на мисі) можна було збудувати церкву!..
Не може також не заінтригувати питання про походження назви мису: чому він – Золотий?..
Поцікавився про це у відомого українського археолога, фахівця у галузі античної археології, знавця давніх поселень Надчорноморщини Сергія Буйських. Він вважає, що походження цієї назви, подібно до назв інших археологічних пам’яток («Золота Балка», «Золота Долина», «Золотий Берег», «Золоте Кладовище»), вірогідно, пов’язане зі знахідками у цій місцині різноманітних предметів старовини.
«Останні в усній фольклорній традиції місцевого населення пов’язувалися зі скарбами. І, насамперед, із золотом – хоча самого золота тут могли і не знаходити ніколи…».
Городище Золотий Мис міцною історичною пуповиною було пов’язане із найважливішою грецькою колонією у Нижньому Побужжі – Ольвією (заснована вихідцями із Мілету в 647-646 р. до н.е.).
Як свідчив колишній директор Херсонського обласного історико-археологічного музею І. Софронов (газета «Наддніпрянська правда» за 20.08.1947 р.), багатство архітектурних і керамічних фрагментів, особливо тонкої роботи грецького посуду, чорного та червоного лаку, свідчить про те, що городище являло собою свого часу найближчу «Ольвійську периферію».
Після того, як держава набуде належної економічної міці, вона все настійливіше вдивлятиметься у власне минуле, шукатиме паралелей та перетинів з іншими культурами та народами.
Наше Прилимання може відкрити великому світові ще багато фантастичних таємниць. Продуктивною на пошуки, вважаю, могла б бути діяльність міжнародних археологічних експедицій зі спільною участю, наприклад, українських, грецьких, італійських, литовських, турецьких та інших фахівців.
Чому б спільно не гортати цивілізаційну «книгу культурних шарів»? Не маю сумніву, що європейці відчувають у кронах своїх історичних дерев буяння соків нижньодніпровського та дніпровсько-бузького коріння!
Схвильовано писав про далекі відблиски праукраїнської цивілізації у своєму вірші «Археологія» видатний поет, археолог Олег Ольжич:
Поважна мова врочистих вітрин,
Уривчасто скупі її аннали:
Ми жали хліб. Ми вигадали млин.
Ми знали мідь. Ми завжди воювали.
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО
Trackback from your site.